Коли ми знайомимося ближче з біблійною – і старозавітною, і новозавітною – практикою посту, із церковною традицією, досвідом святих Католицької Церкви, і тим, що залишилося від дотримання посту в наш час, то можемо по праву сказати: «ЗАБУТИЙ ПІСТ».
Так, Ансельм Грюн пише:
«Де сьогодні постять? Заледве там, де ми цього найімовірніше чекаємо, – у монастирях. Там наводять безліч причин, чому сьогодні не можна більше постити так, як пропонував Бенедикт у своєму правилі, або так, як це робив Франциск: що нині доводиться працювати більше, ніж раніше, що це може зашкодити здоров’ю, а також, що багато з цієї традиції обумовлено своєю епохою…»
У церковних правилах досі збереглося всього лише два дні посту: Чиста середа й Велика п’ятниця. Якщо дотримуватися рекомендацій про те, що можна їсти один раз досита і двічі – трохи менше, то можна сказати, що посту взагалі не існує, адже саме так слід було б харчуватися кожній розумній людині: один раз на день досита і двічі трохи менше, оскільки інше й не корисне для людського організму.
Колись п’ятниця була днем, коли християни не їли м’яса. І це також залишене на вільний розгляд вірян, що є, звичайно, великою втратою і для духовного, і для тілесного здоров’я. Втрачені також пости в якості підготування до свят.
Те, що говорять про піст останнім часом, показує, що зовсім втрачений і зміст посту, який, як твердять церковні правила, можна замінити ділами милосердя або поняттям якоїсь жертви – утриманням, що є абсолютно неправильно. Той, хто не може постити, не може й замінити посту нічим, так само, як хворий не може жодною молитвою замінити участь у Святій Месі. Він має виправдання для того, аби не брати участі, але молитвою не замінює Святої Меси. Коли, до прикладу, хтось говорить, що утримується від сигарет або алкоголю на час Великого посту, це добре, однак це не піст. Якщо хтось здійснює діла милосердя, то й це добре, проте також не замінює посту.
Фрагменти з книги отця Славка Барбарича «Постіть серцем», Розділ 4, 4.27
