Свою совість можна випробувати різними способами. Але будь-який іспит сумління складається з питань щодо ставлення до Бога, до самого себе, до ближнього й до всього створеного. Спробуймо випробувати своє сумління через вдячність, тобто саме вдячність стане основою для наших питань, відповідей, молитов і роздумів.
Для того, щоб краще зрозуміти, спочатку розберімося, що таке вдячність.
Подяка – це спосіб вираження віри. Хто дякує Богові, той дійсно визнає Його своїм Господом і Творцем, приймає Його у своєму житті. Бути вдячним – значить із радістю приймати дарунки, які дає Господь, і використовувати їх згідно з Його волею.
Дякувати – значить вірити серцем. А вірити серцем – означає бути безперервно з’єднаним із Богом, у всьому Його бачити, помічати Його дію, співпрацювати з Ним.
Подяка не означає лише сказати Богові «дякую», але співпрацювати з Ним. Це і є справжній зміст виголосу в молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя!» Тема подяки відразу ж ставить нас перед Богом, перед самим собою, перед іншою людиною, перед усією природою й творінням та чекає від нас відповіді.
Невдячність включає в себе невизнання Бога, неприйняття дарів, відмову співпрацювати з Ним та оточенням, унаслідок чого ми починаємо зловживати отриманими дарами й талантами.
Насіння квітки висловлює свою подяку через свій зріст, цвітіння, прикрашаючи собою світ. Якби все насіння відмовилося бути слухняним і перестало рости, то в нас би більше не було ні квітів, ні плодів, ні можливості жити далі.
Найглибшу вдячність людина висловлює тоді, коли дозволяє Богові діяти в ній, коли прославляє Господа в міру свого розвитку й дозрівання як особистості. У той же час найбільша невдячність проявляється тоді, коли людина відмовляється від співпраці з Богом, залишаючись на півдорозі свого зростання.
Ті, хто слухає меджуґорські послання, щоразу в кінці послання чують слова подяки: «Дякую вам, що відповіли на Мій заклик».
Крім подяки, яку Богородиця висловлює наприкінці кожного послання, є слова, які особливим чином закликають нас до вдячності:
“Дорогі діти! Сьогодні вас закликаю, щоб ви дякували Богові за всі дари, які ви відкрили впродовж свого життя. І за найменший дар, який ви відчули. Я дякую вам і хочу, щоб усі відчули радість дарів і щоб Бог був усім для кожного з вас. А тоді, дітоньки, ви зможете неустанно зростати на дорозі святості. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”. 25 вересня 1989 р.
Іспит сумління через вдячність (о. Славко Барбарич, OFM)
