Христос приходить не тільки, аби Його оспівували, але й щоб увійти в наше життя цілковито. Це і є момент причастя. Разом з усією Церквою ми визнаємо, що Він – Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу, Який кличе на бенкет і приходить, щоб зцілити. Разом із Церквою ми визнаємо всемогутність Агнця, усемогутність Його слова, що зцілює душу й тіло. У причасті Христос вступає в серце віруючого, і наскільки серце підготоване й відкрите, настільки й відбувається зустріч із божественним Гостем, Якого ми не бачимо фізичними очима, але Якого впізнає віра.
Період після причастя – період найінтимнішої зустрічі душі зі своїм Богом через Ісуса Христа. Цей час проводять у співі євхаристійних та подячних піснеспівів, а також у глибокій тиші, коли душа, віддана своєму Спасителеві цілковито, вступає в глибокий мир, оздоровлюється в зустрічі із Цілителем та відбувається сказане перед причастям: Скажи лише слово – і одужає душа моя.
Зцілення – сутнісний аспект причастя. Мова насамперед про внутрішнє зцілення віри, любові й надії. Ми набуваємо благ, необхідних для життя й діяльності, але також, можливо, страждання, якщо в тому є для нас Божа воля.
Доводиться визнати, що з Месою й молитвою за зцілення відбулося те, чого не повинно було статися: на молитву за зцілення здебільшого не звертають уваги чи зводять її до мінімуму. Віруючі причащаються і йдуть. У них немає часу! А в цю хвилину після причастя, звісно, повинно було б бути. Потрібно залишитися з Ісусом, щоб Він міг у нас діяти Своїм спасительним чином.
Молитва
Господи Ісусе Христе, прийди до мого серця! Ось усе приготоване до Твоєї появи. Я Тобі радію. Вітаю Тебе. Хочу цієї миті жити тільки для Тебе – так, як Ти жив і вмер для Мене. Усе передаю Тобі й залишаюся в Тобі тихою радістю. Амінь.
Іди з миром
Свята Меса закінчується молитвою Церкви і благословенням. Кінцеве вітання, з яким звертається священник, – «Ідіть з миром!» Нам дається не просто звичайний знак, що можна виходити з церкви й іти в життя, але в цьому вітанні ще раз підсумовується все, що відбулося й що повинно відбутися.
Євхаристійне торжество – це торжество миру між Богом і людиною, а також поміж людьми. Якщо немає цього аспекту, якщо не настає мир усерйоз, правдивий смисл і правдиве розуміння євхаристії опиняються під питанням. Якщо хтось не готовий прощати чи просити в Бога прощення, тим він виключає себе з євхаристійної жертви. Участь у ній була б лукавством із його боку.
На цей бенкет приходять у весільному одязі, який готує й підносить на початку євхаристійного торжества сам Бог. Тому тим, хто опиниться без весільного одягу, виправдання немає. А, виходячи з церкви, та Святої Меси, кожен повинен би ставати новим вісником миру. Іти з миром – біблійний посил і посил літургійного благословення. І водночас це найперкрасніша місія, яку людина може отримати. Бог не просить нас ні про що, чого не готовий дати Сам. Ось чому, давши нам мир і спасіння, Він хоче, аби ми несли це далі.
«Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує і охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводжувати тих, які увірують: Ім’ям Моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16: 15-18).
