Вперше я побував тут, у Меджугор’ї, в 1990 році, коли мав лише 10 років. У глибині серця відчув присутність Матері Божої. Хоча я не знав хорватської, і мені було непросто розуміти все, що тут відбувалося, незважаючи на це душпастирська і молитовна праця отців Францисканців, а особливо вечірня молитовна програма, для мене стали справжньою школою.
Після першого паломництва до Меджугор’я я вирішив продовжити молитися так, як молився у Меджугор’ї.
Почав молитися на вервиці кожного дня, регулярно ходив на Службу Божу, почав молитися за оздоровлення так, як моляться в Меджугор’ї – особливо у п’ятницю, коли проходило поклоніння перед святим хрестом.
Час минав, а бажання повернутися сюди все більше зростало, тому я почав приїжджати сюди кожного року, навіть і під час війни. Звичайно, що було страшно, але я просто не міг бути далеко від Меджугор’я. Одного вечора отець Славко сказав, що ми не зможемо піднятися на гору, бо була небезпека бомбардування, але того ж самого вечора саме він був тим, хто перший вийшов на гору. Ясна річ, за ним пішло багато людей. Коли ми піднімалися на гору, я подумав, що можу загинути, але в ту ж мить почув у серці голос: «Не бійся, я тут». Я знав, що це був голос Богородиці. І страх щез. Не лише в ту мить, того вечора, але назавжди. Такими були мої перші кроки у Меджугор’ї.
З кожним новим прибуттям сюди поглиблювалися мій досвід Бога і моя молитва. Через поклоніння перед Найсвятішими Тайнами навчився, що молитва – це розмова з живим Ісусом.
…Це все, що нам Богородиця бажає сказати:
Ісус є живий…
Світлої пам’яті отець Славко Барбарич для мене був прикладом у житті. Коли я відчув покликання до священства, то налякався, а тому приїжджаю сюди кожного року. Щоразу довіряю Богородиці наступний рік. Кажу їй: «Мамо, поможи мені!». Вона мені завжди направду допомагала. Перед початком навчання у семінарії я повинен був закінчити додаткове навчання і у цьому мав великі труднощі. Прибув до Меджугор’я і мовив: «Богородице, якщо справді бажаєш, щоб я був священиком, поможи мені підготуватися до вступу до семінарії». Рік пізніше повернувся до Меджугор’я з дуже хорошими результатами шкільних екзаменів, які я повинен був скласти, щоб вступити у семінарію. Богородиця, отже, дала мені силу вчитися і перебороти всі труднощі, і за це я назавжди їй вдячний.
Коли у 1997 році відкрилася Інтернет-сторінка, я дуже зрадів цьому. Закликав до Богородиці, щоб навчила мене хорватської мови, і помалу я здобув у цьому успіхів. Багато мені допомогло те, що завжди слухав і слухаю програми Радіо Мир Меджугор’є.
Пізніше я забажав посприяти, щоб і по Італії люди почули про красу Богородиці, але також і про цю церкву, святиню i народ. Почав перекладати проповіді з хорватської на італійську, бо думав, що є важливим, аби люди це розуміли, але також і священики. Усе те, чого вчать тут, в Меджугор’ї, не є ані дивовижним, ані новим. Тут лише вказується на те, що Ісус є живий. Саме тому на цьому місці молоді люди з цілого світу вирішують наслідувати Ісуса і Йому довірити свої життя. В Меджугор’ї можна сказати: «Ісус є живий». Це все, що нам Богородиця бажає сказати: Ісус є живий.
У 2001 році в Інтернеті я натрапив на італійський заголовок: Інформація з Меджугор’я. Відразу записався і побачив, як багато людей не знає, що кожного дня відбувається у Меджугор’ї. Як тільки в Італії довідались, що я вивчив хорватську мову, попросили мене перекладати тексти. Це сприйняв як відповідальність, як служіння Богородиці і Меджугор’ю, яке мені стільки дало. Почав перекладати все, що міг знайти хорватською. З часом на цю сторінку почало записуватися все більше людей, і наша спільнота зросла. Це служіння мене сповнює великою радістю. Коли тільки перекладаю щось про Меджугор’є, відчуваю, ніби я тут, у цьому місці.
…Коли перебуваєте у труднощах, лишень візьміть за руку свою Матір,
нашу Богородицю, і побачите та відчуєте, що насправді все є саме так,
як вона каже у своїх посланнях – що є нашою Матір’ю,
є з нами, нас любить і заступається за нас…
Через цю сторінку створилося і товариство «Залюблені в Марію», з ідеєю заснувати молитовну групу через інтернет. Щомісяця регулярно обмінюємося думками про послання Богородиці. Кожного вечора о 21 годині єднаємося у молитві. Обмінюємося молитовними намірами через інтернет, а через офіційні веб-сторінки Святині регулярно висилаємо свої наміри до Меджугор’я. Деколи і зустрічаємося. Під час Фестивалю молоді нас було тут декілька, і ми мали нагоду спільно молитися і спілкуватися.
Хоч я від народження перебуваю в інвалідному візку, все ж таки я сказав би: «Богу є все можливе». Тут нам Богородиця постійно говорить, що Бог є всемогутній, що є Батьком, Який нас любить. Саме цей досвід безмежної, безумовної Божої любові допоміг мені прийняти фізичну обмеженість. Цей глибокий досвід Божої любові і вірності я відчув у Меджугор’ї завдяки заступництву Богородиці. Без Меджугор’я я точно не був би людиною, якою є зараз. Хочу сказати всім молодим з обмеженими фізичними можливостями: Бог є всемогутній. Не бійтеся Бога і не сердьтеся на Нього! Він чекає на вас, простягає вам руку, бажає вас взяти за руку і з вас вчинити приклад і знак для цілого світу. Коли перебуваєте у труднощах, лишень візьміть за руку свою Матір, нашу Богородицю, і побачите та відчуєте, що насправді все є саме так, як вона каже у своїх посланнях – що є нашою Матір’ю, є з нами, нас любить і заступається за нас.
Бог є великий, Богородиця є велика, вона є наша Матір, Цариця миру, яка бажає всім нам помогти. Бажає, щоб ми пережили Божу любов і відчули Його присутність у наших життях.
Мануель, Італія
Текст взято з сайту:
